Використання жестової мови, як засобу збагачення сучасної хореографічної лексики

Abstract

Війна стала жорстоким випробуванням для всіх українців, особливо для людей з інвалідністю. Вона загострила проблеми ізоляції, нерозуміння та байдужості до вразливих груп населення, зокрема людей з вадами слуху та мовлення. Їхній досвід, як невидимий шрам на тілі суспільства, потребує мистецького осмислення. Хореографія дозволяє передати емоції глухонімих людей та створити універсальний образ, що символізує безпорадність і водночас внутрішню силу. Танець стає мовою, яка нагадує про мільйони людських історій, котрі не можна ігнорувати. Під час війни глухонімі люди стикаються з подвійними бар’єрами: комунікаційними та соціальними: обмежений доступ до інформації, евакуації та допомоги. Їхні потреби часто залишаються непоміченими, а боротьба за виживання відбувається в ізоляції. Тому, у час єднання українського суспільства постає гостра необхідність звернути увагу суспільства до проблем найвразливіших, тих, хто залишається «невидимим». Сучасне хореографічне мистецтво є потужним інструментом невербальної комунікації, тому інтеграція жестової мови у хореографічну лексику не тільки збагатить танцювальні засоби вираження, але і відкриє нові можливості для інтеграції людей з вадами слуху у нову реальність соціального та культурного життя українського суспільства, що є ключовим для майбутнього гуманності та солідарності.