Роль ударних інструментів у міжкультурній комунікації: українські академічні школи в сучасному музичному просторі

Abstract

Ударні інструменти від давніх часів до сьогодення посідають важливе місце в музичній культурі людства. Вони були невід’ємною складовою архаїчних ритуалів, виконували функцію комунікативного посередника в спільноті та слугували символом єднання. У ХХ–ХХІ ст. ударні набули нового статусу — як у академічному виконавстві, так і в міжкультурній комунікації. Історичні передумови становлення українських академічних шкіл ударних інструментів сягають впливу провідних європейських виконавських традицій — німецької, австрійської та французької, які визначили методологічні основи формування національної школи. У другій половині ХХ ст. завдяки діяльності видатних педагогів у Києві, Львові, Харкові та Одесі було створено систему професійної підготовки виконавців на ударних інструментах, що охоплювала як симфонічні оркестри, так і камерні колективи. Важливим кроком у розвитку стало інтегрування українських народних ударних інструментів (бубон, тарілки, тулумбаси) у симфонічний і камерний репертуар, що дозволило органічно поєднати національний колорит із академічними жанрами та сприяло становленню власного культурного обличчя української школи ударного виконавства.