"Теоретичний піанізм": у пошуках досконалого прийому

Abstract

Проаналізовано наукову літературу (праці Л. Деппе, Ф. А. Штейнгаузена; Р. М. Брейтгаупта), де прийом тлумачиться як форма руху і являє собою найелементарнішу, базову й водночас універсальну (технічну, художню) «опору» піанізму. Протягом історичного розвитку фортепіанного виконавства і науки про нього утвердився тісний зв’язок піанізму та прийому(-ів) як способу його реалізації. Одним з типів піанізму, що оснований на специфічному трактуванні піаністичних прийомів, є так званий теоретичний піанізм (межа ХІХ—ХХ ст.), концепція якого зумовлена безпосереднім зв’язком з виконавською практикою. Історичне значення теоретичного піанізму, згідно з концепцією засновника школи Л. Деппе, полягає у ствердженні як «досконалого прийому» обертально-дуго - й колоподібної форми руху.

After analyzing the scientific treatises of the German medical musicians it should be concluded that the works by R. M. Breithaupt and F. A. Steinhausen have the ideological origins dated back to the 19 — 20th centuries by L. Deppe, the head of the German school. It is also noteworthy that F. A. Steinhausen in his attempt to create a single universal acceptance drew attention to the «swing-rotational» movement in his work, which refers to the first type of movements by L. Deppe. R. M. Breithaupt considered the concept of «free hand» and «the weighting game» in his writings. Thus, the idea of «the weighting game» developed in the «principles of piano technique» initially, as a natural musical technique performance, coming from the second concept of the forms of movement by L. Deppe.