Психологічна адаптація до життя з невиліковним діагнозом: автоетнографічне дослідження досвіду самодопомоги та підтримки

Abstract

Актуальність теми дослідження зумовлена невпинним процесом зростання кількості людей, які живуть з хронічними невиліковними захворюваннями, а також недостатнім вивченням такого психологічного досвіду у контексті України, що підсилюється станом війни, який прискорює та посилює тенденцію зростання хронічно хворих. Особливо малодослідженим є жіночий погляд на хворобу, який є унікальним поєднанням емоційної, соціальної та тілесної складової. Згідно наукових досліджень, жіночий досвід переживання хронічної хвороби, в порівнянні з чоловічим, має помітні особливості стосовно тілесності, яка є соціально «кодифікованою», оскільки хвороба єднається з певними культурними кліше та гендерними установками. Варто додати, що досвід жінок з непомітними зовні важкодіагностованими хворобами доволі мало представлений у вітчизняному психологічному науковому дискурсі, оскільки значна частина українських досліджень присвячена медико-психологічному супроводу, замість суб’єктивного переживання, особистого наративу, способів самодопомоги чи повсякденних технік адаптації. Проблема дослідження полягає в необхідності глибокого психологічного розуміння жіночого досвіду життя з хронічною хворобою на тлі нестатку ґрунтовних теоретичних знань про внутрішні можливості адаптації, наративи прийняття й самодопомоги. Необхідність вирішення проблеми зумовлена увагою традиційних підходів переважно до клінічних проявів та соціально-поведінкових випадків, в той час коли внутрішній досвід, в першу чергу, визначає якість життя жінки з невиліковним діагнозом.