Вокальний тембр як маркер ґендеру: особливості сприйняття низьких жіночих і чоловічих голосів

Abstract

У статті розглянуто вокальний тембр як складне, багаторівневе явище, що поєднує фізіологічні, акустичні, естетичні, соціокультурні та психоакустичні чинники. Особливу увагу зосереджено на функціонуванні тембру як маркера ґендерної ідентичності в академічному вокальному мистецтві. Предметом аналізу є специфіка сприйняття низьких жіночих (контральто, драматичне мецо-сопрано) та чоловічих (бас, баритон) голосів у контексті історично сформованих стереотипів щодо зв’язку тембрових характеристик із категоріями «жіночого» та «чоловічого». Окреслено вплив вокального тембру на конструювання сценічного образу та перцептивну ідентифікацію статі виконавця слухачем. У статті простежено, як традиційні уявлення про «високий жіночий» і «низький чоловічий» голос формувалися в межах європейської музичної культури, починаючи з епохи бароко, та як вони трансформуються під впливом сучасної вокальної практики й новітніх соціокультурних реалій. Значне місце відведено розгляду тембрової амбівалентності, зокрема в контексті партій-травесті, де жіночі голоси виконують чоловічі ролі, а також у випадках використання високих чоловічих голосів (контратенорів) для виконання жіночих або «андрогінних» персонажів. Залучено результати міждисциплінарних досліджень, зокрема з галузей акустики голосу, соціолінгвістики, ґендерної теорії, психоакустики, музичної психології та виконавського аналізу. Продемонстровано, що вокальний тембр має не лише музично-естетичне значення, а й є потужним інструментом символічного означування ґендеру, що активно діє в контексті сценічної інтерпретації. Аналіз сучасних тенденцій у вокальній педагогіці, композиторській творчості й оперному театрі засвідчує зростання інтересу до нетрадиційного тембрового діапазону, що виходить за межі бінарної ґендерної моделі. Таким чином, тембр розглядається не лише як засіб звукової експресії, а як динамічний соціальний конструкт, який відображає і водночас формує уявлення про ґендер у сучасному вокальному мистецтві.

The article deals with vocal timbre as a complex, multi -level phenomenon that combines physiological, acoustic, aesthetic, socio -cultural and psychoacoustic factors. Particular attention is focused on the functioning of timbre as a gender identity marker in academic vocal art. The subject of analysis is the specificity of the perception of low female (contralto, dramatic mezzo-soprano) and male (bass, baritone) voices in the context of historically formed stereotypes on the linking of timbre characteristics with the categories of "female" and "male". The influence of vocal timbre on the design of the stage image and the perceptual identification of the sex of the performer by the listener is outlined. The article shows how traditional ideas about "high female" and "low male" voice were formed within the framework of European musical culture, starting from the Baroque era, and how they are transformed under the influence of modern vocal practice and the latest socio -cultural realities. Significant consideration of timbre ambivalence, in particular in the context of parties, where women's voices perform male roles, as well as in the use of high male voices (counter-attacks) to perform female or «androgyny» characters. The results of interdisciplinary research, in particular from the branches of acoustics of voice, sociolinguistics, gender theory, psychoacoustics, musical psychology and performing analysis, were involved. It is demonstrated that vocal timbre has not only a musical and aesthetic value, but also a powerful tool for a symbolic gender, which is active in the context of stage interpretation. Analysis of current trends in vocal pedagogy, composer creativity and opera theater testifies to an increase in interest in the unconventional timbre range that goes beyond the binary gender model.