"Лючія ді Ламмермур" Г. Доніцетті i вокальна реформа 30-40-х років ХІХ століття

Abstract

У оперному виконавстві 20-30-х рр. Дж. Паста (1798-1865) виявилася ключовою фігурою, що стимулювала творчість не тільки С. Майра, В. Белліні, але і Г. Доніцетті (1797-1848). Справжній успіх композитора визначила їхня зустріч у період створення "Ганни Болейн" (1830), коли вперше його суперником виступив Белліні з "Сомнамбулою". Даний період діяльності Г. Доніцетті зберігається з реформою мистецтва сольного співу. У "Ганні Болейн" перетворення у сопранових партіях супроводжував процес пристосування дворегістрового принципу класичного бельканто в чоловічих (тенорових) партіях, які виконував Дж. Рубіні (1794-1854). Зворотне явище спостерігається у "Лючії ді Ламмермур" (лібрето С. Каммарано за романом "Ламмермурська наречена" В. Скотта). Прем'єра опери відбулася в неаполітанському San-Carlo (1835). Головні партії виконували Ф. Персіані (1813-1867) - Лючія, Ж. Дюпре (1806-1896) - Едгар, Д. Коселлі (1801-1855) - Генріх. Завдяки цим співакам становлення нових вокально-виконавських традицій істотно виявляється у головних партіях сопрано, тенора і баритона. Джерела змін вокального стилю Доніцетті, як і В. Белліні (1801-1835), зумовлені впливом Дж. Паста на обох композиторів.