Можливості та межі правової охорони нематеріальної культурної спадщини

Abstract

Усвідомлення міжнародним співтовариством (що є своєрідною сукупністю багатокультурних держав, або «багатокультурний світ») необхідності визнання, заохочення та захисту культурного різноманіття як однієї з основ його гармонійного розвитку та підтримання миру на національному та глобальному рівнях є характерною ознакою нинішнього етапу розвитку міждержавних відносин, які регулюються сучасним міжнародним правом. В умовах глобалізації нематеріальна культурна спадщина відіграє важливу роль у збереженні унікальних культурних кодів та форм культурної взаємодії між людьми. З іншого боку, нематеріальна культурна спадщина сама потребує збереження, оскільки процеси глобалізації призводять до її зникнення. Першість у розумінні важливості та необхідності охорони нематеріальної культурної спадщини належить ЮНЕСКО — Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки та культури. До 2003 р. в межах її діяльності було зроблено певні кроки щодо запровадження міжнародної охорони традиційної культури та фольклору. Єдиний міжнародний акт, який регламентує діяльність з охорони нематеріальної культурної спадщини — Конвенція про охорону нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО — був прийнятий 17 жовтня 2003 р.