Особливості сценічного слова у голівудському кінематографі 60-х рр.

Abstract

До середини 50-х рр. в американській кіноіндустрії склалася парадоксальна ситуація. З одного боку, криза кіновиробництва ввела в стан заціпеніння флагманів національної кіноіндустрії. Проте, з іншогобоку, саме ця криза стала причиною того, що в американському кіно набуло популярності незалежне продюсування. А якнаслідок –епоха авторського кіно з оригінальними акторськими роботами, зокрема і з боку сценічного слова. Проте ще кілька років перші сходинки серед найкасовіших кінострічок займали великі студійні проекти.Зокрема, у фільмі «Спартак» (1960) –класиці голівудського кіно у жанрі пеплум інтонаційно дотримані всі канони зображення вольових сміливих героївз низів, які боряться за своє життя і свободу. Пласт таких персонажів представляли герої К.Дугласа, Т.Кертіса та Дж.Сімонс. Це проявлялось через різкі перепади гучності у найемоційнішихепізодах, які потребували прояву героїзму, переважання переддихової і легатової голосових атак на нижньому регістрі у романтичних сценах. У свою чергу інтонаційний малюнок персонажів панівної верхівки у даному жанрі напочатку 60-х також відповідав всім канонам –власна, пряма подача звуку зверху вниз, легатова атака, але форсований звук, що властиво персонажам Р.Харісона та Р.Бартона у іншому всесвітньо відомому пеплумі –«Клеопатра» (1963). Сама ж Клеопатра у виконанні Е.Тейлор більш рухлива, як і з бокувисоти, так і динаміки голосу, хоча нижнім регістром вона послуговувалась рідко. Історико-культурна ситуація цього піріоду значною мірою впливала не тільки загалом на кінематограф, а і на акторську гру зокрема, неостанню роль тут зіграло запровадження кодексу Хейса, який з початку 30-х досередини 60-х обмежував як режисерів, так і акторів у самовираженні, що позначилось і на сценічному слові.