Віртуальний хор як феномен музичного мистецтва

Abstract

Дисертацію присвячено визначенню феноменологічної специфіки віртуального хору в контексті сучасного музичного мистецтва. Віртуальний хор як дистанційна форма колективного виконавства в умовах карантинних обмежень, а також пізніше в умовах війни в Україні, отримав широке розповсюдження. Швидкість зростання кількості віртуальних колективів у 2020–2023 роках набрала таких обертів, що це ініціювало низку технологічних процесів із розробки та впровадження нових цифрових інструментів для створення віртуальних хорів, відповідних мобільних застосунків, онлайн-платформ тощо, причому розвиток технологій значно випереджає їхнє теоретичне осмислення. Віртуальний хор зі специфічного виду дистанційного хорового виконавства перетворився на самостійний феномен мультимедійного мистецтва, що потребує докладного системного вивчення: глобальний масштаб явища не підкріплений системною класифікацією, а активне впровадження віртуальних хорів в освітню практику — відповідним методичним підґрунтям. Для України ця проблематика є особливо гострою, оскільки воєнні умови перетворили дистанційні форми на постійну реальність. Окремі аспекти роботи з віртуальним хором знайшли відбиття у наукових та науково-популярних працях, проте на системному рівні цей феномен розглядається вперше.

The dissertation is devoted to determining the phenomenological specifics of the virtual choir in the context of contemporary musical art. The virtual choir, as a remote form of collective performance under quarantine restrictions and, subsequently, under wartime conditions in Ukraine, has gained widespread prevalence. The rate of growth in the number of virtual ensembles in 2020–2023 reached such momentum that it initiated a range of technological processes involving the development and implementation of new digital tools – mobile applications, online platforms, and the like. The virtual choir has evolved from a specific type of remote choral performance into an influential phenomenon not only of contemporary musical art but of musical culture as a whole. Despite a considerable number of scholarly and popular publications addressing individual aspects of working with virtual choirs, this phenomenon is examined at a systemic level for the first time. The relevance of the study is further underscored by a significant deficit of musicological, choral, and interpretological research against a substantial body of socio-psychological, technological, and didactic publications.