Бауґауз у контексті китайсько-японської мистецької парадигми

Abstract

Мета статті полягає у висвітленні педагогічної та творчої практики архітектурно-дизайнерської школи Бауґауз у контексті орієнтальних культурно-мистецьких практик. Методи дослідження зумовлені метою та специфікою досліджуваних матеріалів. Серед них загальнонаукові методи систематизації, порівняння, опитування, фотофіксації, так і спеціальні – методи та прийоми формального, функціонального, образно-стилістичного аналізу. Результати роботи: визначено паралелі між китайською та японською мистецькими явищами і програмними завданнями, художніми принципами та підходами, декларованими школою (японською архітектурою, театральною практикою Но, орігамі, чайною церемонією; китайською традицією каліграфії та монохромного живопису тушшю). Окреслено ступінь вивченості проблеми орієнталізму в дизайні та перспективи її подальших досліджень. Встановлено, що відкидаючи західну академічну традицію вчителі-реформатори зверталися до художніх традицій Сходу. Показано, що в східних (китайських та японських) практиках виокремлювалися актуальні з точки зору представників Школи принципи та підходи – вихід за межі усталеного, розвиток образного мислення, пошук простих та виразних рішень, мінімалізм, вивчення матеріалу та його властивостей, функціональність при високому ступені художності, технологічності. Практичне значення отриманих результатів полягає у можливості їхньої екстраполяції на сучасні дизайнерські педагогічні та творчі практики з метою осмислення та використання досвіду Баугаузу в адаптації й трансляції орієнтальних художніх принципів та підходів.