Вектори інтерпретації народнопісенної виконавської парадигми у просторі національної культури поч. XXI ст.

Abstract

Значущим вектором буття народнопісенної традиції в обріях сучасної національної художньої панорами є відродження автентичних настанов виконавства у діяльності таких гуртів, як «Древо», «Божичи», «Володар», «Муравський шлях», «Обереги», для яких виконавська компонента творчої самореалізації була невід’ємною від дослідницької. Проте найвагомішими та впливовішими досягненнями гуртів стала не тільки «мистецька реабілітація» тих жанрів, зокрема календарного циклу, які тривалий час були вилучені із в обріїв художньої практики. Досягненнями цих колективів стало відродження синкретичної специфіки фольклорної традиції та таких автентичних основ народнопісенної виконавської парадигми (зокрема з урахуванням регіональної специфіки виконавства), як відкрите звуковидобування, відсутність вібрації, насичення вокальної царини вигуками та глісандуванням, нейтральне інтонування, розмовна позиція вокального апарату, апокопа, редукція та повтори складів, мовленнєві ефекти, уведення додаткових голосних і приголосних тощо, додаткові наголоси, високий рівень динамічного тонусу, мікроінтонування, імпровізаційна мікромелізматика.