Танець «Козак»: від виникнення до забуття. його вплив на танцювальне сценічне українське мистецтво

Abstract

Український народний танець ніж дійти до нас у своєму сучасному сценічному вигляді, зазнав багато трансфор мацій і видозмін. Козацтво є одним з основоположних чинників розвитку українського танцювального мистецтва. Воно додало танцю свого яскраво вираженого характеру, оригінальності й самобутності. Приєднува лись до запорожців люди з різних регіонів України. І кожен мав у собі частку своєї культури та ідентичності. Тому з часом відбулось змішування й поєднання різних танцювальних традицій в один характер ний танець. Так утво рився «козак». Зазвичай «козак» виконувався двома чоловіками, а метою було перетанцювати один одного. Згодом до танцю додається дівчина та стає в пару до хлопця, перетворюючи манеру виконання з героїчної на більш шляхетну й граційну. Таким чином з’являється побутова версія «козака», яка отримує назву «козачок». У ХІХ в. український народний танець починає набувати виражених сценічних особливостей, а яскравий колорит, темперамент і різноплановість лексики, що було при таманно козацькій танцювальній культурі, зачаровують глядача. У ХХ ст. завдяки багатьом відомим хореографам розвивається сценічний український народний танець. Приклади цього - ансамбль танцю ім. П.Вірського, хор ім. Г.Верьовки, ансамбль пісні і танцю «Гуцулія».