Проблема культурного успадкування в західноєвропейській філософії XX ст.

Abstract

Гносеологічна проблема відношення суб'єкта до об'єкта, що набула в філософії традиційного характеру ще з часів І. Канта, неминуче відтворювалась у соціокультурному аспекту майже в усіх визначних мислителів кінця ХІХ - початку ХХ ст. - Ф. Ніцше, М. Бердяєва, Л. Шестова, М. Хайдеггера, Е. Гуссерля, А. Бергсона, В. Дільтея, Ж.-П. Сартра, А. Камю, Г. Маркузе, Т. Адорно, Х. Ортеги-і-Гассета, П. Сорокіна, А. Тойнбі, К. Поппера та ін. Власне, результат взаємодії суб'єкта і об'єкта фіксується двома основними станами: тотожністю суб'єкта й об'єкта, їхнім злиттям або, навпаки, протиставленням, запереченням суб'єктом об'єкта. В першому випадку мова може йти про примирення суб'єкта з об'єктом, про апологію існуючого порядку, інтеграцію індивіда в існуючу культуру. В другому випадку мисляча особистість знаходиться у відношенні критики, несприйняття, заперечення існуючої соціокультурної системи і домагається її зміни, висуває проект нової соціальності і культури. Як у першому, так і особливо у другому випадку, гостро постає проблема соціокультурного успадкування.