Сценічне слово в 30-60-х рр. у контексті історико-культурного процесу на прикладі театру ім. Франка

Abstract

Негативний вплив сталінського режиму на культурні процеси в Україні не оминув і вітчизняний театр. Ідеологічно-репресивна машина активно працювала над відбором не лише жанру, тематики вистав, акторського складу тощо, а й усієї естетичної та ідеологічної складової, що вилилось у запровадження напряму «соціалістичний реалізм», який передбачав зображення сучасності у тій формі, як її розуміла радянська верхівка, а також оспівуванні нового позитивного героя та тяжіння до масштабних соціальних узагальнень. Заперечувались схематизм та абстрактна символіка. Театрознавці епохи соцреалізму «набили руку» в питанні захисту позицій влади, видаючи їх за освячені історією традиції трупи. Франківці шукали п’єси, в яких розкривалось позитивне начало в явищах навколишньої дійсності. Але цей позитив став наслідком ідеологічної підневільності, зокрема і в функціонуванні сценічного слова. Тому період 30–60-х рр. вважається одним із найсуперечливішим в оцінці сценічного слова з позиції історико-культурного процесу.