Резильєнтність як чинник самопрофілактики професійного вигорання кризового психолога

Abstract

Війна в Україні, що розпочалася у 2014 р. з анексії Криму Росією, військової агресії на Сході та повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 р., має надзвичайні негативні наслідки для країни: зруйнування інфраструктури, тяжкі людські втрати серед військових та цивільних громадян, переслідування місцевого населення на окупованих територіях, вимушене переміщення багатьох людей (у тому числі і поза межі держави) та ін. Наслідки є свідченням перебування України в складній та тривалій кризовій ситуації, яка має серйозний вплив на український народ й усі сфери його життєдіяльності. Реформи та зміни у внутрішній та зовнішній політиці країни цілковито спрямовані на полегшення гуманітарних та соціальноекономічних наслідків десятирічного конфлікту. У той же час спостерігається активне впровадження соціально-психологічних програм, грантів, проєктів та освітніх місій, що спрямовані на підтримку психічного здоров’я та стійкості населення, зокрема завдяки роботі кризових психологів, які щоденно надають першу психологічну допомогу людям, що цього потребують. Однак, через постійну взаємодію з негативними сторонами життя клієнтів та їх психогенними проявами, кризовий психолог ризикує зіштовхнутися з різного роду особистісними деформаціями (втратити власну ідентичність, розчинитися в проблемі та переживаннях клієнта, емоційно виснажитися тощо) та проблемами в особистому житті (погіршення взаємин з родиною, друзями, колегами, втрата соціальних зв’язків та ін.), що, своєю чергою, може слугувати передумовою (чи навіть проявом) професійного вигорання. Через це постає необхідність у здійсненні відповідних заходів для збереження власної стійкості, витривалості, життєздатності, а значить — резильєнтності кризових фахівців як психічної здатності в протистоянні кризовим ситуаціям та професійним викликам.