Особливості самоактуалізації та професійного вигорання у педагогів

Abstract

Для аналізу ефективності професійної діяльності педагогів у школах та вищих навчальних закладах використовуються різні критерії та досліджуються різні чинники, які негативно впливають на продуктивну взаємодію педагога з учнем, здобувачем вищої освіти, з колегами по роботі. Одним із таких чинників є професійна деформація у вигляді емоційного вигорання. Унаслідок теоретичного аналізу проблеми визначено, що терміни «емоційне вигорання» та «професійне вигорання» є синонімами й чітко не поділяються на дослідження станів та відносин працівників. Емоційне вигорання проявляється на зовнішньому рівні у зниженні працездатності та продуктивності, на суб'єктивному рівні – у зниженні самопочуття та суб'єктивного благополуччя. Показники організаційного середовища своєю чергою значимі для збереження продуктивності здоров'я співробітників, оскільки зусилля й емоції педагогів скеровуються або в самоактулізацію і виконання педагогічної місії, або в боротьбу з тиском організаційного середовища та у проживання стресу й оволодіння ним. Важливість внутрішньої детермінації в регуляції станів педагогів, самоактуалізації як фактору повноцінного функціонування особистості та подолання професійного вигорання визначила мету цього дослідження – вивчити зв'язок самоактуалізації та професійного вигорання в педагогів. Завданнями нашого дослідження є вивчення динаміки процесу вигорання у працівників освіти протягом навчального року; дослідження особливості самоактуалізації у вчителів та викладачів; класифікування педагогів за рівнем самоактуалізації та вигорання; виділення особливостей взаємозв'язку показників самоактуалізації та вигорання на трьох тимчасових зрізах. Виявлено, що інтегральний рівень самоактуалізації негативно пов'язаний із рівнем вигорання в педагогів. Педагоги з високим рівнем самоактуалізації більш резистентні до вигорання, ніж педагоги з низьким рівнем самоактуалізації.