Художній статус фотографічних практик: мистецька автономія, художня мова, соціальна технологія

Abstract

Феноменологія фотографії як частина візуальної культури набуває актуальності в той момент, коли мистецька візуальність вже існує, спирається на розлогу історіографічну традицію та оперує репрезентативними практиками споживання. У сучасній феноменології фотографії співіснують декілька напрямів, що торкаються питання статусу фотографії, а відповідно, і умовної «території» її побутування. З фотографією як художньою мовою можна зробити все те, що роблять з іншими художніми мовами. Аналогову (плівкову) фотографію, яка породила відповідну художню феноменологію, помилково зараховують до числа зображальних, образотворчих мистецтв. У цій групі поряд із фото — кіномистецтво та, пізніше, дигітальні мистецтва (РС-арт, моушен-арт, цифрова анімація тощо). У концептуальному полі еволюції мистецтва фотографія — це порушення монополії мистецтва на візуальність та репрезентацію дійсності. У рамках оптики художньої мови вона є очевидним викликом для інших художніх мов (приміром, живопису, скульптури або графіки) щодо права виступати від імені дійсності «якою вона є».