Інтеграція режисерської та акторської майстерності в перформативних мистецтвах сучасної України

Abstract

Статтю присвячено культурно-мистецьким горизонтам визначення можливостей і перспектив мистецької освіти за умов переходу до нової для України спеціальності «перформативні мистецтва». Метою статті є вивчення особливостей взаємодії режисера та актора в українських театральних практиках новітнього часу. Було виявлено, що особливостями перформативних мистецтв на сучасному етапі є їх юридичне визнання як освітньої спеціальності, а також присутність в мистецькому просторі як теоретичної та практичної проблеми. Зазначено, що в межах наукового осмислення перформативних мистецтв театральне мистецтво й театральна освіта не заперечуються, а навпаки доповнюються новими художніми, технічними та організаційними можливостями. Було встановлено, що сутнісні риси режисерської та акторської творчої співпраці трансформуються відповідно до змін у театральному процесі та реалізуються між фінансово-правовими і мистецькими характеристиками режисера та актора. Виявлено, що фінансово-правові характеристики актора змішують його індивідуальну діяльність із коучем, бізнес-тренером і стендапером. Тоді як режисер підпадає під технічну професію, що розмиває рамки спеціалізації і не сприяє взаємодії. Натомість показано, що розширення творчих можливостей в межах режисерської та акторської взаємодії спирається на перформативні процеси. Наголошено на тому, що перформативні процеси в сценічному мистецтві зумовлюють формування художньо-проектного мислення актора та режисера. Орієнтованість мислення на творчу перспективу робить взаємодію обох митців джерелом професійного збагачення та чинником оновлення української сцени. ерспективами синтезу режисерсько-акторської майстерності в освіті визначено перформанс як педагогічну технологію, обізнаність в історії і теорії театрального процесу та імерсійність у значенні технічних засобів і соціологічних досліджень глядача для його залучення до творчого процесу. Перспективами подальших досліджень може стати вивчення ролі цифрових технології у взаємодії режисерської та акторської майстерності, а також зміна ціннісних орієнтирів української режисури і сценарної майстерності, зумовлена повномасштабною російсько-українською війною.

The article is devoted to the cultural and artistic horizons for determining the possibilities and prospects of art education in the context of the transition to a new speciality for Ukraine, «performative arts». The aim of the article is to study the peculiarities of the interaction between director and actor in contemporary Ukrainian theatre practices. It was found that the distinctive features of the performing arts at the present stage are their legal recognition as an educational speciality and their presence in the artistic space as a theoretical and practical problem. It is noted that within the scientific understanding of the performing arts, theatre art and theatre education are not contradicted, but rather complemented by new artistic, technical and organisational possibilities. It was established that the essential features of creative collaboration between directors and actors are transformed in accordance with changes in the theatrical process and are realised between the financial, legal and artistic characteristics of the director and actor. It was found that the financial and legal characteristics of the actor combine his individual activity with that of a coach, business trainer and stand-up comedian. Meanwhile, the director falls under a technical profession that blurs the boundaries of specialisation and does not promote interaction. Instead, it is shown that the expansion of creative opportunities within the framework of directorial and acting interaction is based on performative processes. It is emphasised that performative processes in the performing arts determine the formation of artistic and project thinking in actors and directors. The focus of thinking on creative perspective makes the interaction between both artists a source of professional enrichment and a factor in the renewal of the Ukrainian stage. The prospects for the synthesis of directing and acting skills in education are defined by performance as a pedagogical technology, awareness of the history and theory of the theatrical process, and immersion in the sense of technical means and sociological research of the audience to involve them in the creative process.