Мистецькі паралелі: японське поняття дзуйхіцу і візуальні сучасні практики

Abstract

Традиції написання щоденників в Японії cягають своїм корінням часів найперших писемних пам’яток. Японська щоденникова література набула значного поширення як мистецький жанр в епоху Хейан (794–1192 н. е.) До її надбань відносяться такі визначні доробки, як «Щоденник Тоса» (935), «Шоденник пані Мурасакі» (між 1008–1010). Однією з автобіографічних форм цього жанру є дзуйхіцу (яп. 随筆) — посилено рефлексивна форма оповідання. Дзуйхіцу, у перекладі «слідом за пензлем», характеризується миттєвим підпорядкуванням руху думки, почуттю, емоції. Першим прикладом цього жанру в Японії є «Записки біля узголів’я» Сей Шьонаґон — придворної дами, письменниці та поетки.