Концептуальні засади викладання сучасної хореографії в оптиці перформативних мистецтв

Abstract

Статтю присвячено мистецтвознавчо-культурологічному осмисленню перформативних мистецтв у кореляції з реаліями мистецької освіти в Україні на прикладі хореографії. Метою статті є дослідження особливостей викладання хореографії в контексті перформативних мистецтв у сучасній Україні. Встановлення сутнісних ознак перформативних мистецтв в Україні показало невідповідність між законодавчим закріпленням і теоретичним осмисленням явища. Ситуація зумовила юридично визнану освітню спеціальність «перформативні мистецтва», включно з хореографією, а також варіативність тлумачень у мистецько-культурологічному дискурсі. Перформативні мистецтва визначено законодавчо фіксованою категорією мистецької освіти. Тоді як перформативні практики є синтетичною художньою формою, яка виходить за межі сценічних видів мистецтв. Показано, що художні трансформації в хореографії як складовій перформативних мистецтв простежуються за усіма напрямами. Наголошено на тому, що сучасній хореографії властиві імпровізація, інтерактивність, синкретичність, відкритість до експерименту й здатність бути гнучкою та адаптивною до соціокультурного контексту російсько-української війни, через що напрям сучасної хореографії набуває рис перформативних практик. Зауважено, що сучасна хореографія постає механізмом інтеграції перформативних процесів до мистецької освіти з хореографії. Виокремлено стратегії змін у мистецькій освіті з хореографічної спеціалізації в перформативних мистецтвах. Показано розрив між національною класифікацією та міжнародними стандартами, що впливає на гармонізацію та конкурентоспроможність майбутніх хореографів. За допомогою аналізу досвіду Великої Британії зазначена перспективність поєднання традиційної системи підготовки хореографів з інноваціями, орієнтованими на культурний ринок і міждисциплінарний розвиток за умов російсько-української війни, коли мистецтво набуває стратегічного значення для збереження національної ідентичності та культурної самобутності. Перспективами подальших розвідок визначено дослідження цифровізації, міждисциплінарності, глобалізації як соціокультурних викликів для хореографічної спеціалізації освіти з перформативних мистецтв за умов російсько-української війни.

The article is devoted to the art and cultural understanding of the performing arts in correlation with the realities of art education in Ukraine, using choreography as an example. The aim of the article is to study the peculiarities of teaching choreography in the context of the performing arts in contemporary Ukraine. The establishment of the essential characteristics of the performing arts in Ukraine has revealed a discrepancy between legislative provisions and theoretical understanding of the phenomenon. This situation has led to the creation of a legally recognised educational specialisation in “performing arts”, including choreography, as well as a variety of interpretations in the artistic and cultural discourse. Performing arts are defined as a legally established category of arts education. Meanwhile, performing practices are a synthetic art form that goes beyond the boundaries of the performing arts. It is shown that artistic transformations in choreography as a component of the performing arts can be traced across all genres. It is emphasised that contemporary choreography is characterised by improvisation, interactivity, syncretism, openness to experimentation and the ability to be flexible and adaptable to the socio-cultural context of the Russian-Ukrainian war, which is why contemporary choreography is acquiring the features of performative practices. It is noted that contemporary choreography is emerging as a mechanism for integrating performative processes into arts education in choreography. Strategies for change in arts education in choreography in the performing arts are identified. The gap between national classification and international standards, which affects the harmonisation and competitiveness of future choreographers, is demonstrated. Based on an analysis of the experience of Great Britain, the article highlights the promising prospects of combining the traditional system of training choreographers with innovations focused on the cultural market and interdisciplinary development in the context of the Russian-Ukrainian war, when art acquires strategic importance for the preservation of national identity and cultural identity.