Шекспір в епоху постмодернізму

Abstract

Кінець нашого сторіччя називають епохою постмодернізму, хоча саме це поняття продовжує викликати суперечки і різноманітні тлумачення. Одне очевидно, що сучасна культура перебуває в перехідному стані, а тому часто шукає опору в культурі і літературі минулого, щоправда, підшикує її під запити поп-культури, але разом з тим відкриває у ній щось раніше невидиме і потайне. Найхарактернішою є творчість і фігура великого англійського драматурга Вільяма Шекспіра, що фокусує в собі всю різноманітність художніх тенденцій сучасної культурної епохи. Ця стаття на основі вивчення великого фактичного матеріалу, театральних рецензій і статей західних критиків про останні вистави за творами Шекспіра ставить мету виявити деякі аспекти існування і "читання" Шекспіра сучасною постмодерністською культурою. Постмодерністський театр сягнув у своїх "пошуках" Шекспіра переважно шляхом, прокладеним західними театральними майстрами в 60-80-і рр. Режисер епохи постмодернізму став ще автономнішою фігурою, повним узурпатором театрального процесу, його будівельником і навіть виконавцем. Найяскравіше ці тенденції виявилися у постановках знаменитої трагедії Шекспіра "Гамлет", які відбувалися останніми роками на Заході. Це вистави квебекського режисера Роберта Ліпажа ("Ельсінор") і литовського - Емунтаса Некрошюса ("Гамлети"). Вже саме місце народження цих порівняно молодих режисерів ілюструє опозицію окраїна-центр, на що часто наголошувалося у постмодернізмі.